будівель найбільше білий колір. Ми звикли бачити наші хати білими, і не тільки хати, а й церкви, хоч біла фарба для дерева єсть одна з найдорогших і „непрактична“.
Той самий білий колір ми добачаємо і в одежі: біла сорочка з широкими рукавами, подолками, прикрашена орнаментом (здебільшого червоним) цілком відповідає білій стіні хати з коліровими (здебільшого червоними) лиштвами, обводками коло дверей і присьби, так само, як в убранні маємо червоний пояс і намисто. Оті червоні обводки на хаті робляться з паленої охри або мумії[1].
Цікаво, що і в стародавніх хатах-землянках, часу передісторичного і початку історичного, стіни білилися і мали червоні прикраси, як се видно на шматях глиняної обмазки, знайденої при роскопках[2].
У такій стороні, як наша, де земля чорна і буває чорна-ж курява, — білий колір сорочки і хати не легко піддержувати, сей колір тут „непрактичний“. А про те, поки держалася стара народня культура, — держався і білий колір сорочки, не схованої наспід, а видної і прикрашеної орнаментом. У Московщині зовсім не було звичаю носити білі сорочки, або білити хати. (Я тут кажу про властиву Московщину, а не про землю Новгородську, де культура складалася під иншими впливами, під сильним впливом Київщини).
В якій мірі місцевість впливає на стильний колір, можна бачити і з сих прикладів, У Китаї („властивім“ Китаї) люде люблять синю одежу. Синій „кубовий“ колір, — „холодний“, як кажуть малярі, здається гарним у тій стороні, де буває звичайно душно, сонце пече, земля не чорна, а жовто-червона („гарячий“ тон). На такому фоні темно-синя пляма виглядає принадно, як пляма густої тіни.
У Китаї хоч і душно, а про те не сухо і зелені багато. В иншій же душній стороні, Аравії, маємо спалену сонцем світло-жовту пустиню; води там дуже мало, а через те мало
- ↑ У Полтаві продається на базарі готова фарба для того і зветься „глинка“.
- ↑ В. В. Хвойко. Труди XII Арх. Съѣзда, т. I. Городища средняго Приднѣпровья.
