до мене і, витягнувши її відтак аж на середину кімнати, задержуючи її руку в своїй, питала аж дрижачим з погорди голосом:
— Чи ти гадаєш поцілунком Юди нечувану зраду твоїй сестрі поправити? Це було б справді дуже легко! Але заким підеш мені, бо тепер маєш зі мною діло, а не з старою, горем прибитою матір'ю, заким, кажу, підеш мені з очей геть, покажу тобі, як поступається з такими як ти.
При тім розмахнула рукою зо всієї сили й дала Олені такий сильний удар у лице, що та, заголосивши на цілу кімнату, аж заколихалася. Відтак отворила широко двері, і вказуючи очима, що вже помстилася за покривджену сестру, не ворушучись ані на волосок, безмовно показала їм — вихід.
Вони вийшли… Він підлим зрадником, а вона, наймолодша моя донька, як…
А тепер ідім, мамо, й ми, — звернулася до мене моя відважна дівчина. — Нам нема вже чого тут шукати. Ви зрозумієте, що не сміємо тут у домі цього чоловіка хоч би одну хвилинку довше перебути. Коли б лише Лідка вернулась, — додала занепокоєно, коли б лише Лідка вернулася! Куди могла погнатися?.. Виглядала, мов не при умі. Без усякої накидки побігла, коли б де лише не зомліла! Зостаньтеся тут, дорога мамо, а я піду її пошукати. Ви тим часом зберіться, а коли я верну, перепровадимося до нашого від'їзду до готелю.
З тими словами зоставила мене саму. А коли повернула (я мало не годину очікувала їх), — перенеслася вже була Лідка на той світ… Вона не була в силі перенести препогану зраду сестри й судженого, котрого, як слушно говорив, шанувала вже з першого часу його знайомства з Марійкою. Кажу, не годна була перенести і, порі-
