таки відозватися своєю присутністю, підняв ногу вгору й ударив нею коня щосили.
— „Гадюко ти! — закликав він. — Усе мусиш станути мені на поводи, коли тебе розпрягаю!“ — При тім почав знов бити коня, чого тверезий свойому любимцеві ніколи не зробив би.
Я не втерпіла. Не могла глядіти довше, щоб до голоду ще й бито вірне й мудре, в додатку й змучене звір'я, яке довезло його непокаліченого додому
— Дай коневі спокій, Андруша! — упімнула я строго. — Він певно на бійку не заслужив, він голоден і змучений заслугує скорше на добрий гарнець оброку!
На оці слова підніс доперва Андруша голову вгору й у місячнім сяйві, що нас і коня ярко огортало, глянула я в пару здичілих, палаючих очей.
Ви не спите, стара? — спитав грубо, охриплим голосом. — Я хотів би лише знати, чому ви не спите?! Звичайно хропите о тій порі так міцно, що ваш беззубий рот викривляється в вас, як у мерця, а цієї ночі такі жваві, як молода!
Від його образи обняло мене холодом, хоч а інтонації його голосу замітила я, що він мало не на божевільного походив, таким неспокійним і диким видався мені нині його погляд, таким відражаючим був для мене в цю хвилину звук голосу його. Хоч і як добре знала я його, коли впився, то все ж так цілком роззвіреного не бачила його, здається, ніколи! Я зрозуміла нараз, що тепер треба було зостатися спокійною й уміркованою, щоб не дати злій потузі в нім розлитися, щоб не стратити материнської влади над ним, влади, яку він усетаки в тверезості узнавав, а котрій по п'яному іноді й опирався.
