46
І почала:
— Коли твоя найстарша сестра при своїй четвертій дитині померла…
Простіть, мамо, коли я вам зараз же на початку перериваю, — перебив її син — але я ніколи докладно не знав, як жила вона з своїм чоловіком. Я жив все так далеко від вас, зразу при війську, а потім через своє нещасне одружіння діставав так рідко й такі недокладні вістки про всіх, що тільки тепер починаю всі події в родині пізнавати й осуджувати: хоча про найстаршу сестру знаю, що вона зробила так звану „добру партію" і вийшла заміж з любови.
О, справді, що з любови… мій сину, — притакнула мати. — Вона одна з моїх дітей була найщасливіша. Її муж любив і шанував її незвичайно, а до того малися й матеріяльно не абияк. Недурно говорили люди при звістці про її смерть, що завидування убило їх щастя, і тому мусіло одно з них умерти. Пам'ятай, сину, де чоловік добрий — там жінка лиха, а де жінка добра, там чоловік лихий, а де обоє добрі там одно вмирає. Так воно буває, мій сину… Мій вік і мої досвідчення життьові переконали мене в тім. Знаєш, сину, що він робив, коли діставав добру плату за свої будівлі, яко технік? Увійшовши до неї в кімнату, він або ставав тихо, незамітно за її плечима й опускав одержані банкноти понад її голову, перед обличчям, або, станувши на порозі її кімнати, кликав її пестливо до себе, кидаючи до неї грішми, мов м'ячем. А вона вже все наперед знала, чому він маневрує за її плечима. Гарні й ніжні хвилини відбувалися між ними! О, вона одна, оця моя найстарша з доньок, була найщасливіша з моїх дітей, хоч і як вчасно покликав її господь від чоловіка й дітей! Так, мій сину, вона була настільки щаслива,
