45
ші руки, як ваші, то з нього були б люди вийшли. Але ви всі разом були занадто добрі й поблажливі для нього: ви, мамо, і батько, і сестри, особливо ж ви й сестри — через страх перед батьком і „сценами". Це я сам по собі знаю. За те маєте тепер такі сцени, яких, правда, не видно по театральних сценах, але за те вони не менше мороз на тілі викликають…
Матір притакувала головою.
Вона все те знала й ще багато такого, чого інші не знали, знала й те, що другі йому закидували. Господи великий! Знала сама, нехай би лише його не упокорювано! Не упокорювано… Це було одно, чого не могла зносити задля тієї своєї дитини й задля себе, від часу, як злий дух станув за ним…
— А скільки вам, мамо, душі й чуття такі сцени коштували, то просто страшно й подумати! Мамо, звідки береться у вас ще серце для того чоловіка?
Вона здержувалася з відповіддю.
В основі був би він її всетаки не зрозумів. Вона була всім дітям одна матір, але й була кожній дитині зокрема з глибини серця поодиноко матір'ю. Мала для кожного з своїх дітей окремі очі і для того годна була любити й там, де другі відчували погорду й ненависть. Годна була сильно й глибоко любити.
Врешті сказала голосно:
— В тих сценах був він також моєю дитино! Хоч я тоді перед його здичілим поглядом і його словами дрижала. Не зворушуйся і будь спокійний, я розкажу тобі, як воно пішло. Це проста й коротка подія і як уже сказано, давня Й призабута пісня… Не зворушуйся, бо це болить мене! Слухай радше, а відтак і сам побачиш!..
