Він не відповідав тоді нічого й забирався натомість знов до своєї прані.
По якімсь часі, однак, після того сказав вуйкові, що в мене є дуже багато здібности до мистецтва, що я рішуче артистична вдача й коли б він не знав, то я заручена, то він зробив би вуйкові й мені пропозицію, щоб я вчилася в нього рисунків. Коли йому вуйко відповів на те, що я вже може й за кілька місяців стану жінкою Олекси, сказав він, що Олекса може бути гордий своїм вибором. Стільки гармонійної краси, душевної і зверхньої, мовляв, не траплялося йому ще в житті бачити; незмірно радує його, говорив далі, що сміє портретувати мене. Мій портрет — каже — з котрого зладить собі опісля копію, буде в його збірці найкращою студією.
Коли мені тітка переповіла ті слова його, я не могла відповісти на те ні одним словом. Але я радувалася, моя мамо, я радувалася такою шаленою втіхою, немов би ці слова становили для мене якийсь скарб, і я не чула себе з якоїсь то утіхи!..
Бачите, мамо! Коли б він зачислювався до гурту моїх поклонників, воно було б для мене байдуже, як боготворений моєї особи не одним іншим поклонником, — але тут зворушили мене оці слова до самої глибини моєї істоти.
…Цей чоловік, мамо, цей „чужинець“ стояв так далеко від мене, був так далеко від того, щоб зближатися до моєї особи в якийнебудь спосіб, або здобувати собі мою ласку, що гарна похвала цього тонкого й доброго чоловіка наповнила мене самим щасливим почуттям.
Я кажу навмисне „доброго“ чоловіка, мамо, бо тепер я вже знаю, яка безгранична доброта криються в нім.
