тобі цього не вистарчає і не є доказом, що я до свого народу прихильна й мені на його добрі залежить, то це не спонукає мене кривити свою душу і вдачу й удавати щось, до чого не почуваю себе здібною і чим я не є. Цього ти й не повинен жадати вже через те саме, що було б воно перемішане з лицемірством. Те, що я раніше зауважила (про ентузіазм і т. ін.) відношу до молоді, і це говорила я нераз і до свого серця. Працюйте, — кажу я, — Олексо, розумово, „різьбіть“ себе, не тратьте ваших сил і засобів на чужих, багнистих місцях великих міст. Користуйте свої сили в себе дома. Провадьте ваші студії, де б ви їх і не побирали, — в ріднім краю, чи за границею. Збагачуйте свого духа науками, мистецтвом і досвідами великих умів. Ушляхетнюйте ваше поведеним тонкими звичаями й не пускайте цього (як колись осядете вже в себе дома, на рідній землі) в блаженне забуття, заколисуючи себе тими ніби гарними „споминами“ до тупого життя, мов до сну, — а майте всі свої культурні здобутки для того, щоб прикласти їх дома на практиці.
— Та ми чимнебуть задоволені, і біда наш в тім, що нам бракує витревалости, пильностиа. Не тої пильности, Олексо, від нині до завтра, лише тої, що встоюється невсипущо літами, буває завсігди однакова й гармонійна й сама одна творить велике й тривале.
— Ні, Олексо, не украшуймо себе самих, бо це не виходить нам усе на добре. Ми мусимо те, що в нас є мізерне й погниле, скинути з себе. Власний наш ентузіязм і захват власними ділами і працею не дасть нам культури й ліпшої будучности, не допровадить до ідеалу!
— Ще одно. Не виносім так легко й охоче нашу даровитість і духові здібності в табор противни-
