Ця сторінка вичитана
— 53 —
Про те, що віщує.
Раз у-вечері Марьяна,
Як мати заснула,
Пішла слухать соловейка,
Мов зроду не чула.
Вийшла в садок, послухала,
Сама заспівала,
Та й замовкла; під яблуню
Тихесенько стала.
Заплакала, як дитина
Без матері плаче...
Петро стоіть перед нею —
Нічого не бачить.
„Оддай мене, моя мамо,
„Та не за старого,
„Оддай мене, мов серце,
„Та за молодого.
„Нехай старий бурлакує,
„Гроші заробляє
„А молодий мене любить,
„Долі не шукає.
„Не шукає, не блукає
„Чужими степами.
„Свої воли, свої вози,
„А між парубками,
„Як маківка на вгороді,
„Цвіте-процвітає.
„Має поле, має волю,
„Та долі не має.
„Ёго доля — мої брови,
„Мої карі очі;
„Моє слово — паньство-царство,
„Нічого не схоче,
„У кайданах, моя сиза,
