„Не те вишиває;
„Замість „Гриця“, задумавшись,
„Петруся“ співає;
„Часом сонна розмовляє,
„Подушку цілує...“
Мати спершу сміялася:
Думала — жартує;
Потім бачить, що не жарти,
Та й каже Марьяні:
„Треба буде старостів ждати,[1]
„Та, може, й од пана.
„Ти вже виросла — нівроку,
„Уже й дівувала;
„Я вже думаю, що бачиш,
(Насилу сказала)
„Що вже й заміж, коли теє...“
— „А за кого, мамо?“
— „Хто вподоба, то й оддам.“
Співає Марьяна:
„Минулася твоя доля,
„На-віки минула...
„Чом ти вчора, як вернулась,
„На-вік не заснула?
„Було б легше в домовині
„Одинокій спати.
„Тоді, може б, над тобою
„Заплакала мати.
„Тепер мати не заплаче,
„Та й не заспіває;
„А лиха ще буде, буде,
„Поки заховають!“
От-таке-то, мої любі,
Бува на сім світі:
Одна дочка у матері,
- ↑ Треба старостів нам ждати. (Льв. вид.)
4*
