Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/78

— 46 —

ЧЕРНИЦЯ МАРЬЯНА.^[1]

(Частина поеми.)

 

У неділю на вигоні
 Дівчата гуляли,
Жартували з парубками,
 Де-які — співали
Про досвітки, вечорниці,
 Та як била мати,
Щоб з козаком не стояла…
 Звичайно — дівчата,
То про своє все й співають,
 Яка про що знає.
Ах ось, з хлопцем старий сліпець
 В село шкандибає;
В руках чоботи; на плечах
 Латана торбина
У старого. А дитина,
 Сердешна дитина,
Обідрана, ледве-ледве
 Несе ноженята…
Безталанний син Катрусі!
 „Дивіться, дівчата,
Кобзарь іде, кобзарь іде!“
 Та всі, яко мога,
Хлопців кинули, — побігли
 Зострічать сліпого.
„Діду-серце, голубчику!
 Заграй нам що-небудь:
Я шага дам; я — черешень;
 Я напою медом;
А тим часом одпочинеш,

---

1. Початок цієї поеми був у 1841 році у руках Олександра Олексієвича Корсуна, котрий видавав у Харькові »Сніп«, а цілком надрюкована у вид. Кобзаря 1867 року. Звідти й ми її передрюковуємо, визначаючи одміни Львівського видання.