Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/74

— 42 —

— „Вазьмітє прочь! Что ж ви сталі?
— „Кого? мене взяти?
За-що ж, скажи, мій голубе?
Кому хоч оддати
Свою Катрю, що до тебе
В садочок ходила, —
Свою Катрю, що для тебе
Сина породила?
Мій батечку, мій братіку!
Хоч ти не цурайся!
Наймичкою тобі стану…
З другою кохайся…
З цілим світом… Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала…
Покриткою… який сором!
І за-що я гину!
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Не покинеш?… Серце моє,
Не втікай од мене…
Я винесу тобі сина“
Кинула стремена
Та в хатину. Вертається,
Несе ёму сина.
Несповита, заплакана
Сердешна дитина.
„Ось-де воно, подивися!
Де ж ти? заховався?
Утік!… нема!… Сина, сина
Батько одцурався!
Боже ти мій!… Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики! голубчики!
Возьміть за собою;
Не цурайтесь, лебедики:
Воно сиротина;