|
Якось-то йду я у-ночі
По-над Невою. Та йдучи
Міркую сам-таки з собою:
„Як-би то... думаю... як-би
Не похилилися раби...
То не стояло б над Невою
Оціх осквернбнних палат!
Була б сестра і був би брат;
А то... нема тепер нічого...
Ні Бога навіть, ні пів-Бога.
Псарі з псарятами царять,
А ми дотепні доїзжачі
Хортів годуємо та плачем!...“
От-так то я собі в-ночі,
По-над Невою ідучи
Гарненько думав, і не бачу,
Що з того боку, мов із ями
Очима лупа кошеня:
А то два лихтаря горять
Коло апостольської брами! [1]
Я схаменувся, осінивсь
Святим хрестом і тричи плюнув,
Та й знову думать заходивсь
Про те-ж таки, що й перше думав.
13 Ноября 1860 р. С. Петербургъ.
|
