Ця сторінка вичитана
— 253 —
І гріх і стид? Тебе самого
І Бог і люде прокленуть...“
Не помогло таки нічого!...
От-так царевичі живуть,
Пустуючи на світі.
Дивітесь людські діти!...
III.
І поживе Давид на світі
Не малі літа.
Одрях старий і покривали
Многими ризами ёго,
А все таки не нагрівали
Котюгу блудного свого.
От отроки й доміркувались,
Як нагрівать царя свого
(Натуру вовчу добре знали).
Та, щоб нагріть ёго, взяли
Царевен паче красотою,
Дівчат старому навели,
Да гріють кровъю молодою
Свого царя! І розійшлись,
Замкнувши двері за собою.
Облизавсь старий котюга
І розпустив слини,
І пазурі простягає
До Самонтянини;
Бо була собі на лихо
Найкраща між ними,
Між дівчатами, мов крин той
Сельний при долині
Між цвітами. От-то ж вона
І гріла собою
