Якось вони собі гуляли
У-двох на улиці; знайшли
Дві паличкі, та й понесли
До-дому матерям на дрова:
Звичайне, діточки. Ідуть
І веселенькі і здорові,
Аж любо гледіть, як ідуть.
Отто ж воно мале взяло
Другую палочку у Йвася,
(Ивась у коники гулявся)
Зробило хрестик, та й несло
До-дому, бачте, показати
Що й він умів майструвати.
Марія ще за ворітьми
Дітей зустріла і зомліла
І трупом пала, як узріла
Той хрестик-шибеничку. „Злий,
Недобрий чоловік, лихий
Навчив тебе, моя дитино,
Зробить оце. Покинь! покинь!“
А він маленький, неповинний
Святую шибеничку кинув
І заридав, і пролились
Ще в перший раз младенчі слёзи
На лоно матернє. Небозі
Ніби полегшало. Взяла
У холодочок завела,
В бурьян, в садок, поцілувала,
Та корхичком погодувала,
Свіженьким коржиком; воно ж
Попестилось собі, погралось
Та й спатоньки мале лягло,
Таки ж у неї на колінях;
Отто ж і спить собі дитина,
Мов янголяточко в раю.
І на єдиную свою
Та мати дивиться і плаче
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/704
Ця сторінка вичитана
— 230 —
