Цю сторінку схвалено
— 38 —
Терпи до загину!
А щоб личко не марніло
З чорними бровами —
До схід сонця, в темнім лісі
Умийся слёзами.
Умиєшся — не побачять,
То й не засміються;
А серденько одпочине,
Поки слёзи льються.[1]
Де ж Катруся блудить?
По-під-тинню ночувала,
Раненько вставала,
Поспішала в Московщину;
Аж гульк — зіма впала.
Свище полем завірюха,
Іде Катерина
У личаках — лихо тяжке! —
І в одній свитині.
Іде Катря, шкандибає;
Дивиться — щось мріє…
Либонь ідуть москалики…
Лихо!… серце мліє…
Полетіла, зострілася,
Пита: „Чи немає
Мого Йвана чорнявого?“
А ті: „Ми не знаєм.“
І, звичайно, як москалі,
Сміються, жартують:
„Ай да баба! ай да наші!
Каво нє надуют!“
Подивилась Катерина:
- ↑ Після цёго віршу у вид. 1844 р. ідуть дві строки точок, а далі:
От-таке то лихо, бачите дівчата,
Жартуючи кинув Катрусю свою!
Де ж Катруся блудить? (Вар. по вид. 1844.)
