Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/68

— 36 —

Та й на-що те знати,
Що слёзами перед вами
Буду виливати?
На що воно? У всякого
І свого чи-мало…
Цур же ёму!… А тим часом
Кете лиш кресало
Та тютюну, щоб, знаєте,
Дома не журились.
А то лихо розсказувать,
Щоб бридке приснилось!
Нехай ёго лихий візьме!
Лучче ж поміркую,
Де-то моя Катерина
З Ивасем мандрує.

За Київом, та за Дніпром,
По-під темним гаєм,
Ідуть шляхом чумаченьки,
„Пугача“ співають.
Іде шляхом молодиця,
Мусить бути з прощи.
Чого ж смутна, невесела,
Заплакані очі?
У латаній свитиночці,
На плечах торбина,
В руці ціпок, а на другій
Заснула дитина.
Зострілася з чумаками,
Закрила дитину,
Питається: „Люде добрі!
Де шлях в Московщину?“
— „В Московщину? от-цей самий.
Далеко, небого?“
— „В саму Москву. Христа ради,
Дайте на дорогу!“
Бере шага, аж труситься:
Тяжко ёго брати!…