Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/644

— 170 —

У те незгірше время оно,
Як той мерзений Рім з Нероном
В паскудних оргіях канав;
А новий день із тьми-юдолі, ^[1]
На Колізей і Капитолій
Уже світив, уже сияв.
Уже огненниї язики
Із краю в край, по всій землі
Святеє слово пронесли.
І никли гордиї владики
Перед святим Ёго хрестом.
Так думаю во время оно ^[2]
Перелетіть і стоном-дзвоном
І трубним гласом розсказать,
Як Бог поможе, про святую,
Про тую матір молодую
І християнку. Про царя,
Чи теє... про кесаря...

 Благословенная в женах
Святая праведная Мати
Святого Сина на землі!
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марно тратить,
Скорбящих радосте, пошли! —
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий;
І голос розумом святим ^[3]
І оживи і просвіти!
І розскажу я людям горе,
Як тая мати ріки-море
Слёзи святої пролила, ^[4]
Так як і Ти, — і приняла

В живую душу світ незрімий

---

1. ... із тьми-недолі (ib.)
2. Перенесись во время оно,
   Душе моя, і стоном-дзвоном
   І трубним гласом возгрени
   Із мурів темної тюрьми.
    Благословенная... (ib.)
3. І слово розумом святим (ib.)
4. Слёзи кровавої лила. (ib.)