Нічого, знай своє пиши,
Та перед людьми не бреши!
Хоч-би тобі лихе слово
Почув хто од ёго.
І талан і безталання —
Все, каже „од Бога.“
Ані охне, ні заплаче,
Неначе дитина.
І собаки не кусали
Москаля Максима.
А в неділю, або в свято,
Мов причепуриться,
Шкандибає на вдовину
Пустку подивиться.
Сяде собі у садочку
І вдову згадає,
І за її грішну душу
Псалтир прочитає.
Катерину „о здравії“
Тихенько помьяне!
Утре слёзи — „все од Бога!“
Й веселенький стане.
А в Петрівку і в Спасівку
Не спочине в школі,
Бере заступ і лопату
Шкандибає в поле.
І край шляху, при долині —
От-же не вгадаєш,
Що каліка виробляє?
Криницю копає!
Та й викопав. На те літо
Криницю святили
На самого Маковія,
І дуб посадили
На прикмету проізжачим,
А на друге літо
Москаля вже неживого
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/638
Ця сторінка вичитана
— 164 —
