А сестри!... сестри? Горе вам,
Мої голубки молодиї!
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли, чужиї,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю
Отту хатину край села.
Такиї, Боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї!
На праведній Твоїй землі
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм.
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо,
І їх слёзами поливаєм.
А може й те ще... Ні, не знаю,
А так здається, сам єси
(Бо без Твоєї, Боже, волі...
Ми б не нудились в раї голі!)
А може й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами,
Та може радишся з панами,
Як править миром?! Бо дивись:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть по над ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда рай?!
А подивися, та спитай
Що там твориться у тім раю?!...
Звичайне радость, та хвала,
Тобі Єдиному Святому,
За дивниї твої діла!...
Оттим-бо й ба!... Хвали нікому,
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/627
Ця сторінка вичитана
— 153 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/16/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu/page627-1024px-%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu.jpg)