Нової хати; і найшли
Зелену хату і кімнату
У гаї темному. В лугах,
В степах широких, в байраках
Крутих, глибоких — всюди хата!
Було де в хаті погуляти
І одпочити де було.
„Мене господарем обрали.
Сімья моя що-день росла
І вже до сотні доростала.
Мов поросяча кров лилась!
Я різав все, що паном звалось,
Без милосердій і зла,
А різав так. І сам не знаю,
Чого хотілося мені?
Ходив три годи я з ножами,
Неначе пьяний той різник.
До слёз, до крови, до пожару —
До всёго, всёго я привик!
Бувало, мов жабу ту на списі
Спряжеш дитину на огні,
Або панянку білолицю
Розіпнеш голу на коні,
Та й пустиш в степ!...
Всего, всего тоді бувало —
І все докучило мені.
„Одурів я, тяжко стало
У вертепах жити.
Думав сам себе зарізать,
Щоб не нудить світом.
І зарізав би, — та диво,
Диво-дивне сталось
Надо мною, недолюдом.
Вже на світ займалось...
Вийшов я з ножем в халяві
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/594
Ця сторінка вичитана
— 120 —
