Ця сторінка вичитана
— 109 —
Старого дурня муштрувати,
Щоб знав, як волю шанувати,
Щоб знав, що дурня всюди бьють...
Минають літа молодиї, [1]
Минула доля, а надія
В неволі знову за своє,
Зо мною знову лихо діє
І серцю жалю завдає:
А може, ще добро побачу,
А може, лихо переплачу,
Води Дніпрової напьюсь,
На тебе, друже, подивлюсь?
І може, в тихій твоїй хаті
Я буду знову розмовляти [2]
З тобою, друже мій... Боюсь!...
Боюся сам себе спитати,
Чи се коли сподіється?
Чи може вже з неба
Подивлюсь на Україну,
Подивлюсь на тебе...
А иноді так буває,
Що й слёзи не стане,
І благав би я о смерті!
Так тая Украйна
І Дніпро крутоберегий
І ти, друже-брате, [3]
Не даєте мені Бога
О смерті благати!
- ↑ Так день, і тиждень так минає
І може, друже мій, от-так
Минуть останнії літа!...
Я перед Богом сповідаюсь,
За правду на світі караюсь
І не клену долі,
Тільки Господа благаю:
»Не дай, Боже, в чужій краю
Згинуть у неволі!« (Рук. вар.) - ↑ Я буду знову сповідати
Свої гріхи, і як мені
Доводилось на чужині
В неволі, в каторзі каратись;
А все за того пьятака,
Що вкрав маленьким у дьяка,
Та за вірші отті прокляті. (ib.) - ↑ І ти, надія-брате, (ib.)
