Люде трохи очуняли; [1]
Господа благають,
Щоб княжна до їх вернулась.
А її немає,
І не буде вже святої.
Де ж вона поділась?
У Київі пресвятому
В черниці постриглась.
От-так було, от-так і буде:
В гріхах родились ми для зла!
Яка ж тут Богові хвала? —
Скажіть мені розумні люде!
Родилось на світ жить, любить,
Сиять Господнёю красою,
Витать над грішними святою,
І всякому добро творить, —
А сталось ось як: у черницях
Занапастилося добро.
Не стало радості у Бога
Для нещасливої княжни!
Блукаючи по Україні, [2]
Прибивсь якось я в Чигирин
І в манастир оттой дівочий.
Що за пісками, на болоті,
У лозах, самотний стоїть.
От-там мені і розсказала
Стара черниця новину,
Що в манастир до їх зайшла
Княжна якась із-за Дніпра
Позаторік: „Одпочивала,
Та й Богу душу оддала.
Вона була ще молодою
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/569
Ця сторінка вичитана
— 95 —
