Змолотили, нівроку їм,
За одну годину
І з клунею провіяли.
Князь і не спочинув:
На могорич закликає,
Та пье, та гуляє
Аж у гаї; бо в покоях
Дочка спочиває.
Гармидер, галас, гам у гаї;
Срамотні співи; аж лящить
Жіночий регіт; завиває,
Реве хазяїн: „будем пить,
Аж поки наша доня спить!“
А доня взаперті сидить,
В своёму сумному покої,
І дивиться, як над горою
Червоний місяць аж горить,
З-за хмари тихо виступає,
І ніби гори оживають.
Дуби з діброви, мов дива, [1]
У поле тихо одхожають,
І пугач пуга, і сова
З-під стріхи в поле вилітає,
А жаби крякають-гудуть.
Дивітесь, очі молодиї,
Як зорі Божиї встають,
Як сходить місяць, червоніє.
Дивітеся, поки вас гріє,
А зорі спати не дають.
Головою молодою
На руку схилилась,
До-півночи невесела
На зорі дивилась
Княжна моя. Дивилася,
- ↑ З діброви чорниї дива,
Неначе в поле одхожають. (ib.)
