Варшавське сміття ваші пани
Ясновельможниї гетьмани!
Чого ж ви чванитеся, ви,
Сини сердешної Украйни?
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, ніж батьки ходили?
Не чваньтесь: з вас деруть ремінь,
А з їх бувало й лій топили!
Може чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезунтом
Галушки варило?
Правда ваша: наїдались,
А вам тепер вадить;
А на Січи мудрий Німець
Картопельку садить;
А ви її купуєте, [1]
Й їсте на здоровъя,
Та й славите Запорожжя...
А чиєю кровъю
Отта земля напоєна,
Що картоплю родить?
Вам байдуже, аби добра
Була для городу?
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили...
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила.
Так ось-як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І нам, [2] синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю:
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/543
Ця сторінка вичитана
— 69 —
