Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/534

— 60 —

 Просвітились, та ще хочем
 Других просвітити:
 Сонце правди показати
 Сліпим, бачиш, дітям.
 Все покажем, ^[1] тілько дайте
 Себе в руки взяти:
 Як і тюрми мурувати,
 Кайдани ковати,
 Як їх носить, як і плести
 Кнути узлуваті,
 І як під них спини підставляти:
 Всёму навчим, ^[2] тілько дайте
 Взяти свої гори, —
 Ті останні, бо взяли вже
 І поле, і море!

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове ^[3] любий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну: довелось запить
З московської чаши ^[4] московську отруту...
О друже мій добрий, друже незабутий!
Живою душою в Украйні витай;
Літай з козаками по-над берегами,
Розриті могили в степу назирай, ^[5]
Заплач з козаками дрібними слёзами,
І мене з неволі в степу виглядай!

 А поки-що мої думи,
 Моє люте горе,

 Сіятиму; ^[6] нехай ростуть

---

1. Всёму навчим, (ib.)
2. Все покажем, (ib.)
3. Граф Яков Петрович Де-Бальман. Саме коло того часу ёго вбито на Кавказі. (Ред.)
4. З Московської чарки... (ib.)
5. ... в степу наглядай. (ib.)
6. Сиятимуть... (ib.)