Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/502

— 28 —

Він вилучив баньки з лоба, —
І все затрусилось, ^[1]
Що осталось. Мов скажений
На меньших гукає, —
І ті в землю. Він на дрібних,^[2] —
І ті пропадають.
Він до челяді... і челядь^[3]
І челядь пропала;
До москалів, — москалики
Тяжко застогнали,^[4]
Пішли в землю. Диво дивне
Сталося на світі!
Дивлюся я, що дальш буде?
Що буде робити
Мій ведмедик. Стоїть собі,
Голову понурив
Сіромаха. Де-ж ділася
Ведмежа^[5] натура?
Мов кошеня — такий чудний!
Я як^[6] засміявся!
Він і почув, та як гикне, —
Я перелякався...
Та й прокинувсь.

 Оттаке-то
Приснилося диво!
Чудне якесь! Таке тільки
Сниться юродивим
Та пьяницям. Не здивуйте,
Брати мої милі,
Що не своє розсказував,^[7]
А те, що приснилось.
1844. 8 іюня Петербургъ.

---

1. І всі затрусились,
   Що остались. (Льв. вид.)
2. Він до дрібних, — (ib.)
3. Він до челяді сунеться, — (ib.)
4. До москалів, — і москалі
   Тілько застогнали. (Льв. вид.)
5. Ведмедська... (Рук. вар.)
6. Я аж засміявся.
   Він почув се, — та як зикне!
    (Льв. вид.)
7. Брати любі, милі,
   Що не своє розсказую, (ib.)