Цю сторінку схвалено
ДО 1844 РОКУ.
|
ДО ОСНОВЪЯНЕНКА.[1]
Бьють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив…
Нема Січи, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січи; очерети
У Дніпра питають:
„Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?“
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.[2]
На тім степу скрізь могили
Стоять та сумують;
Питаються у буйного:
„Де наші панують?
Де панують, бенкетують?
Де ви забарились?
Вернітеся! дивітеся:
Жита похилились,
- ↑ У виданню 1844 р. ця піеса надписана: »До українського писаки.« Ред.
- ↑ На степі козачій.
На тій степі скрізь могили. (Вар. по вид. 1844.)
1
