Хома (до челяді). Беріть ёго! Я вас перевішаю! я вас золотом окую!
(Челядь поривається на Назара).
Галя. Одурить! одурить!
Хома. Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!
(Напада на Галю. Назар заступа їі. Челядь напада на Назара з-заду і крутить ёму руки.)
Хома. Ха-ха-ха! вовче, вовче! чому ж ти не рвеш нас?
Назар. Цить, жабо погана!
Галя (перед Хомою на колінах). Тату, тату, кате мій! я розірву тебе, — я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай ёго! Я за полковника піду...
Назар. Галю!
Галя Ні, ні... (Зомліла падає.)
Хома (до челяді). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тим часом шкуру зніміть.
(Челядинець замахнувсь києм на Назара.)
Хома. Стрівай! ми не татари. За що ёго убивать? Чи єсть у кого вірёвки, пояс, або налигач, — що-небудь, скрутить ёму руки й ноги?
(Челядь крутить поясами Назара.)
Стеха (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебедочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!
Хома. От-так добре! Тепер завяжіть ёму ріт. От, доладу; у ёго, здається, що й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась таки на що-небудь.
(Завязують хусткою ріт.)
Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може видержить. А вже, як вовча тічка нападе... а вовки здалека поживу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть ёго на білу перину — нехай проспиться та подума, з ким жартує.
(Челядь кладе Назара на сніг.)
Хома (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... прочумається.
(Челядь бере на руки Галю і несе з собою.)