Стеха. Як страшно! Де ж вони? І коней тож не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Осматриваетъ слѣды.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів. Що, як вони обманили та другим шляхом?... от тобі й сотничка! Побіжу мерщій до-дому, чи не подіялось чого там. Розскажуть, що я помогла, — тоді усе пропало. (Поспѣшно возвращается.)
(Навстрѣчу ей Назаръ несетъ на рукахъ Галю.)
Стеха. Се ви? А тут так страшно... Чи не случилось чого?
Назар (Опустивъ Галю). Нічого не бійсь. А коні тут?
Стеха. Ні, я не бачила.
Назар. Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.
Галя. Стехо! чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш; батюшка прокинеться! біжи бо!
Стеха. Зараз, моя панночко; для вас на край світа полечу. (Поспѣшно выламываетъ изъ печи изразецъ.)
Галя. Що ти робиш?
Стеха. Зараз. Се од вовків. (Быстро удаляется.)
Галя. Ходім на дорогу: мені тут страшно.
Назар. Не можна, моє серденько: там побачить, а сюди ніхто не ввійде.
Галя (грустно). Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже! на зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!
Назар. Лучче нічого не можна було зробить.
Галя. Батюшка мене проклене.
Назар. Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимаетъ плащъ и розстилаетъ
