Хозяйка. Стехо! ти звала Кирика?
Стеха. Моя матіночко! і забула. Я зараз збігаю.
Гнат. Впьять де-небудь застрянеш... Збігай лучче сама.
Хозяйка. Добре. (Хазяйка и Гнатъ уходятъ.)
Назар (беретъ за руку Стеху). У мене є прозьба до тебе, Стехо.
Стеха. Знаю, знаю, яка прозьба: — сказать паночці, щоб вийшла до вас, як пан засне; та тепер тільки не те вже, що перше було. Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось.
Назар. Се не помішає; мені тільки одно словечко сказати. (Даетъ ей червонецъ.) На тобі; ще й плахта буде, коли услужиш.
Стеха (принимаетъ червонецъ). Не придумаю, як-би се зробити. Лиха година те, що старий цілісіньку ніч очей не заплющить. Сердешна панночка! а як я плакала, як просила! ні, таки на свойму поставив старий сатана.
Назар. Так ти зробиш? дожидати?
Стеха. Зроблю, зроблю, тільки...
Назар. Не бійсь! більш копи лиха не буде. А коли хочеш, та і ти з нами. Ну-лишень, чкурнем.
Стеха. Куди з вами?
Назар. Туди, де лучче жити, де будеш ти панією, а не клюшницею: чи второпала?
Стеха. Глядіть, чи не дурите ви мене? І справді думають, що як вони багаті, так усе і їх.
Гнат (за сценой). Катре, Катре! а погледи, що се на місяці?
Голос хозяйки. Хиба не знаєте? брат брата на вила підняв.
Гнат. Як же се? Далебі я не чув.
Хозяйка. Нехай у хаті розскажу, я змерзла.
(Впродолженіе этого разговора Назарь обзясняется со Стехой знаками и шопотомъ. Стеха дѣлаетъ утвердительный знакъ и отходитъ. Входятъ Гнатъ и Хозяйка.)
Стеха. А хиба ж ви сёго не знаєте?
Гнат. Або забув, або і зовсім не знав; не згадаю.
