Хозяйка. Цур ёму, як я втомилась!... Ні, спасибі, не під силу... Хиба вже для вас. (Пробуетъ по немножку. Гнатъ знаками проситъ. Она, въ притворствѣ усилій и кривляній, выпиваетъ, а остальныя капли хлещетъ въ потолокъ.) Щоб вороги мовчали й сусіде не знали! (Отдаетъ чарку.)
Гнат (подноситъ Назару; тотъ отказывается знакомъ). Не хочеш — як хочеш. А мені здається, що і на світі нема такого горя, якого б не можна було утопить в чарці горілки. Чарка, друга і — чорта у воду. Так, Катерино?
Хозяйка. Як кому иншому, то й кварта не поможе.
Гнат (Назару). А ти справді не будеш пить?
Назар. Не буду.
Гнат. Вольному воля, а спасеному рай. За твоє ж здоровья! (Выпиваетъ.) Праведно співається в тій пісні, що каже, коли б мужику не жінка, не знав би він скуки, колиб не горілка, де дівать би муки? Так у горілку її прокляту, у горілку! Розумний чоловік тебе видумав, так! (Къ Назару.) Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годі вже. (Наливаетъ.) Чи втямки тобі, як ми втікали з Братського на Запоріжжя та на дорозі зустріли одну чорнобривеньку, і ти чуть-чуть був не проміняв запорозськоі волі на її чорні брови? Бач? ти забув ; а я так все запрошедше знаю, та й що буде одгадаю.
Стеха (вбѣгаетъ второпяхъ). Ох, моя матінко, як утомилась! Шуточки! оббігала усі усюди! (Осматриваясь.) Ох, Боже мій ! я і не бачу. Добри-вечір вам ! От вже й не думала, й не гадала! Спасибі, спасибі! не погнушались наших слобідських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк: не те що у вас у Чигирині.
Гнат. Та у вас ще краще.
Стеха. Годі бо вам сміяться.
Хозяйка. Чи прийде ж хто?
Стеха. Як же? усі прийдуть.
(Гнатъ беретъ за руку хозяйку и отводитъ въ сторону. Назаръ встаетъ изъ за стола и подходитъ къ Стехѣ.)
Гнат (къ Хозяйкѣ). У мене щось голова розболілась; піду подивлюсь, який місяць. Чуєш? а про кобзаря, мабуть, і забули. Збігай лишень. Без ёго і гульня не гульня.
