жительное молчаніе.) Думай собі, голубко, та гадай, що... а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки: — тесть полковника!... А що далі — се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може у самому Чигирині, гуляй собі з полковничою булавою! і слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всёго червінці. Їх люде по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться... Ха-ха-ха! от тобі й сотник! Ще в Братськім серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хиба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем. (Входитъ Галя.)
Галя (весело). Добри-вечір, батюшка! Де це ви так довго барились? Би мене кликали, чи що?
Хома. Та кликав, кликав. (Осматриваетъ ее.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! поки буде і сіх. Послухай. Мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сёгодні старостів сподіваємось?
Галя. Сёгодні! на первий день празника, — на самісіньке Різдво?
Хома. Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.
Галя. Як се можна! Хиба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх та й годі!
Хома. А що тобі вона наговорила?
Галя. Каже, буцім-то старі... та ні, не скажу, делебі не скажу, бо ка-зна-що! Бона й сама не знає, що говорить.
Хома. Хиба ж не правда? Старий чоловік краще молодого.
Галя. Та й вона те ж казала.
Хома. А тобі як здається?
Галя. Як таки можна? то старий, а то молодий.
Хома. Так по твоєму молодий — краще?
Галя. Ото ж пак!
