Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/402

— 370 —

 Підождімо ж, моя сестро,
 Дружино святая!
 Та нескверними устами
 Помолимось Богу,
 Та й рушимо тихесенько
 В далеку дорогу…
 Над Летою бездонною
 Та каламутною
 Благослови мене, друже.
 Славою святою!…
А поки те, да се, да оне,
Ходімо просто — навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-прялку?… І тоді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б скрізь по-над землею —
На все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання… А потім
Співали б прозу — та по нотах,
А не як-небудь…
 Друже мій,
О, мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
 Через Лету бездонную,
 Та каламутную
 Перепливем, перенесем.
 І славу святую,
 Безвічнюю, молодую…
 Або — цур їй, друже!
 І без неї обійдуся —
 Та як буду здужать,
 То над самим Флегетоном,
Або над Стиксом у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю, предвічному гаю,