Ця сторінка вичитана
— 359 —
|
- ↑ По-над Дуняєм полечу,
Рукав бебряний омочу
В каламутному тім Дунаї;
Так десь далеко умірає
Мій любий князь на самоті.
Омию кров на білім тілі
На тяжких ранах почорнілих
На князі, ладо сироті;
Омию кров, омию рани, —
І розібьюся о скалу.. - ↑ »Вітрило, вітре Господине!
На-що ти вієш, мій єдиний,
На-що несеш ти на крилі
Ті ханови тяжкиї стріли
На вої милиї мої,
На князя, ладо моє миле?
Чи мало ж неба... - ↑ Моє веселіє-надію
В степу ніж тучею розвіяв! - ↑ — А ти Словутицю старий.