Ця сторінка вичитана
— 341 —
Муза.
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила,
І колихала, й сповивала, [1]
І чари діяла... І я...
О, чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала. [2]
В степу, безлюдному степу, [3]
В далекій неволі
Ти сияла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої [4]
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла [5]
І по-надо мною
Полинула, заспівала,
Ти, золотокрила, [6]
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю Божою красою
Гориш ти, зоренько моя, [7]
Моя порадонько святая!
- ↑ І колихала і співала. (Льв. вид.)
- ↑ І всюди, зоренько моя
Ти не марніла, ти сияла (ib.) - ↑ В степу безлюднім в чужині
В далекій неволі
Ти в кайданах пишалася, (ib.) - ↑ ... смердячої (ib.)
- ↑ Вилітала, як пташечка, (ib.)
- ↑ Моя сизокрила (ib.)
- ↑ Витаєш ти, мій Херувим,
Золотокрилий Серахвин,
Моя порадонько святая! (ib.)
