Шеляга виймає
І за того остатнёго
Музику наймає,
І нерівню титарівну
У танець вітає...
— „Одчепися, пройдисвіте!“
І зареготалась
Титарівна: „хиба тобі
Наймичок не стало?“
Насміялась титарівна
З бідного Микити;
Насміялася при людях,
Що він в сірій свиті.
Буде тобі, титарівно!
Заплачеш, небого,
За ті сміхи!
Де ж Микита?
В далеку дорогу
Пішов собі... З того часу
Не чуть ёго стало...
З того часу титарівні
Щось такеє сталось...
До-дому плачучи прийшла,
І спати плачучи лягла,
І не вечеряла, не спала —
Яка лягла, така і встала,
Мов одуріла. Що робить —
Сама не знає. А Микита,
Неначе сич, у сірій свиті
Перед очима все стоїть:
Мара та й годі! Титарівно,
В недобрий час з того нерівні
Ти насміялась. Стало жаль
Тобі ёго... Нудьга, печаль
І сором дупіу оступили,
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/350
Ця сторінка вичитана
— 318 —
