Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/349

— 317 —

Титарівна.

Давно се діялось колись:
Ще як борці у нас ходили
По селах, та дівчат дурили,
З громади кпили, хлопців били,
Та верховодили в селі.
Як ті гусари на постої;
Ще за гетьманщини святої —
Давно се діялось колись.

 У неділю на селі,
 У оранді, на столі
 Сиділи лірники, та грали
 По шелягу за танець.
 Кругом аж курява вставала —
 Дівчата танцювали
 І парубки. — „Уже й кінець!
 А нуте иншу!“ — „Та й се добра!“
 І знову ліри заревли,
 І знов дівчата, мов сороки,
 А парубки, узявшись в боки,
 Навприсядки пішли...

Найкращий парубок Микита
Стоїть на лаві в сірій свиті.
Найкращий хлопець, та байстрюк,
Байстрюк собі, та ще й убогий.
Так і нікому не до ёго.
Стоїть собі. Як той...
Плечима стелю підпірає,
Та дивиться і замірає
На титарівну. А та в квітах,
Мов намалёвана, стоїть
Сама собі і на Микиту
Неначе глянула. Горить,
Горить Микити в сірій свиті!