Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/332

Ця сторінка вичитана
— 300 —

Оксамитові жупани
 Одинокій носить!
Полюбилась би я,
 Одружилась би я
З чорнобривим сиротою,
 Та не воля моя!
Батько-мати не сплять,
 На сторожі стоять:
Не пускають саму мене
 У садочок гулять!
А хоч пустять, — то з ним,
 З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
 З моїм ворогом злим!



 


Породила мене мати
У високих у палатах, —
 Шовком повила;
У золоті, в оксамиті,
Мов та квіточка укрита,
 Росла я, росла.
І виросла я на диво:
Кароока, чорнобрива,
 Білолиця я.
Убогого полюбила, —
Мати заміж не пустила:
 Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати...
 Недоля моя!
Як билина при долині,
В одинокій самотині
 Старіюся я;
На світ Божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся,

 А матір стару...