Ця сторінка вичитана
— 297 —
Закувала зозуленька
В зеленому гаї;
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодиї
Веселиї літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сёго світа. [1]
Не тополю високую
Вітер нагинає:
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають
І що тоді їм діється, —
Я й досі не знаю...
І не знатиму... Ой, мамо!
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.
- ↑ Кінець по першому рукопису:
»Як би були батько-мати,
Та були б багаті,
Було б кому полюбити
Було б кому взяти. —А то нема: сиротою
От-так я загину,
Дівуючи в самотині,
Де-небудь під тином.
