Нагледів, клятий, — панські очі! —
Та й ну гостинці засилать.
Так і гостинців брать не хоче,
Не хоче й пана закохать.
Що тут робить ? За чоловіка,
Укоротивши ёму віка...
А жінку можно привітать.
Трохи не сталося от-так:
До нитки звівся мій козак,
Усе на панщині проклятій,
А був хазяїн.
А жіночку свою любив —
І, Господи єдиний! —
Як те паня, як ту дитину,
У намистах водив!
Та знемігся неборака —
Хоч продавай хату,
Та йди в найми. От-так ёго
Оттой пан проклятий
Допік добре! А жіночка,
Мов сёго й не знає,
У доброму намистечку
В садочку гуляє,
Як та краля. — „Що тут робить?“
Сердега міркує:
„Покину їх, та утечу...
Хто ж їх нагодує,
Хто догляне? Одна — стара,
Нездужає встати;
А другая — молодая,
Дума погуляти.
Як-же ёго?... Що діяти?
Горе моє, горе!...“
Та й пішов, торбину взявши,
За синєє море
Шукать долі... Думав прийти,
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/312
Ця сторінка вичитана
— 280 —
