Ця сторінка вичитана
— 274 —
Настя.
А мені
Ще байдужійше — він не мій.
А я вже заповіді знаю
Усі до одної.
Сотник.
Усі?
Настя.
Нехай хоч зараз сповідає
Отець Хома ваш голосний.
Сотник.
А повінчаємось в неділю?
Настя.
А вже-ж! Так ми ще не говіли.
Як одговіємось — тоді.
Сотник. (цілує її).
Моя голубко сизокрила,
Моя ти ягідко! (танцює і приговорює.)
У горох
В чотирёх
У-ночі ходила;
У-ночі,
Ходячи,
Намисто згубила.
Настя.
Та годі вже вам з тим намистом! Ішли би швидче до отця Хоми, та порадилися. От що!
Сотник.
Правда, правда, моя квіточко! Побіжу ж я швиденько, а ти тут, моя любко, погуляй собі тихенько. Та заквітчайся! Та не жди мене: бо бути має, що я остануся і на вечерню.
(Цілує її і йде.)
