Ця сторінка вичитана
— 268 —
Настя.
(Вертається заквітчана, співаючи.)
Як-би мені крила, крила
Соколиниї,
Полетіла б я за милим,
За дружиною.
Полетіла б у діброву,
У зелений гай,
Полетіла б чорноброва
За тихий Дунай!
(Тим часом, як вона співає, у садочок входять молодий хлопець в соломъяному брилі, в короткому синёму жупанку, в зелених шараварах, а торбиною за плечима і з нагаєм.)
Петро.
З тим днем, що сёгодня,
Боже помагай!
Настя.
Тату! тату! Петро, Петро
Із Київа прийшов!
Сотник.
А, видом видати, слихом слихати! Чи по волі, чи по неволі?
Петро.
По волі, тату, та ще й богословом.
Сотник.
Ов!
Настя.
Богословом! Аж страшно!
Сотник.
Дурна, чого ти боїшся ! (Підходить до сина, христить ёго і цілує.) Боже тебе благослови, моя дитино. Настусю! поведи ёго в покої, та нагодуй: бо він ще може й не обідав.
