Ця сторінка вичитана
— 267 —
Настя.
Ба ні, втечу, та ще й заплачу. (Плаче.)
Сотник.
Дурна ти, Насте, як я бачу, —
І посміяться не даси:
Хиба не бачиш, я жартую.
Піди лиш, скрипку принеси:
Та з лиха гарно потанцюєш,
А я заграю.
Настя.
Добре, тату!
І веселенька шасть у хату.
Сотник.
Ні, трохи треба підождать.
Воно-б то так, та от що, брате:
Літа не ждуть, літа летять;
А думка проклята марою
До серця так і приросла.
— А ти вже й скрипку принесла?
Яку ж ми вчистимо з тобою?
Настя.
Е ні, стрівайте, цур не грать!
А то не буду й танцювать,
Поки барвінку не нарву,
Та не уквітчаюсь. Я зараз!
(Іде недалечко, рве барвінок, квітчається і співає. Сотник налагожує скрипку.)
Сотник.
От же одна вже й увірвалась;
