А пан з костёлу їхав,
Чи управитель, а не пан.
За вихилясами придан,
За зиком, та за сміхом,
Ніхто й не бачив, як проїхав
Той управитель, лях ледачий.
А він так добре бачив,
А надто молодую.
За що пак милує Господь
Лихую тварь такую.
Як сей правитель? Другий год,
Як він з німецькими плугами
Забрався голий в цей куток, —
А що тих бідних покриток
Пустив по світу з байстрюками!
От-же й нічого! А жонатий,
І мав двоє діточок,
Як янголяточок.
Дивітесь — вийшла погуляти,
Мов краля, пані молодая,
З двома маленькими дітьми.
Із коча пан ній вилізає
І носила за молодим.
А потім діточок вітає
І жінку, кралю молодую,
Аж тричи бідную цілує.
І розмовляючи, пішли
Собі в покої. Незабаром
І молодого привели.
На завтра в город одвезли,
Та й заголили в москалі.
От-так по нашому звичаю
Не думавши кончають!
А молода? Мабуть без пари
Судилось Господом зносить
Красу і молодость. Мов чари.
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/288
Ця сторінка вичитана
— 256 —
