Воно ще тілько виростало,
Ще тілько-тілько наливалось,
Мов та черешенька. За гріх,
За тяжкий, мабуть, гріх, великий
Не дав мені Святий Владика
Очей нарадувать старих
Моїм дитятком.
Не ходили
Ксёндзи по селах, а возили
На людях їх з села в село.
Такеє то у нас було!
Якось їх, клятих, і до мене
В-ночі на хутір занесло;
А з ними челядь їх скажена,
Та ще драгуни. Дай мені
Хоч коли-небудь, Боже милий,
На світ твій виглянуть з могили —
Спряжу всю шляхту на огні!
Вони, вони — не бійся сину —
Вони, ксёндзи, мою дитину
З собою в хату завели.
Замкнулись пьяниї, я бачив;
А челядь пьяна полягала
У клуні на соломі спать;
Драгуни теж. А ми з Данилом
Соломи в сіни наносили,
А клуню просто запалили.
Не встануть, прокляті, опять
Дітей козачих мордувать!
Усі до одного згоріли.
І Прися бідная моя
Згоріла з клятими. А я
На пожарищі хрест з Данилом
Поставили, та помолились,
Заплакали, та й потягли,
На коней сівши, до обозу.
16*
