Ця сторінка вичитана
— 187 —
Розкрилася, закрилася,
І сліду не стало...
З того часу ставок чистий
Заріс осокою;
Не купаються дівчата,
Обходять горою;
Як угледять, то христяться,
І зовуть заклятим...
Сумно-сумно кругом ёго...
А в-ночі, дівчата,
Випливав з води мати.
Сяде по тім боці;
Страшна, синя, розхристана,
І в мокрій сорочці,
Мовчки дивиться на сей бік,
Рве на собі коси...
А тім часом синя хвиля
Ганнусю виносить.
Голісінька, стрепенеться,
Сяде на пісочку...
І рибалка випливає.
Несе на сорочку
Баговіння зеленого;
Поцілує в очі, —
Та і в воду: соромиться
На гнучкий дівочий.
На стан голий подивиться...
І ніхто не знає
Того дива, що твориться
Серед ночі в гаї:
Тіїько вітер з осокою
Шепче: „Хто се, хто се
Сидить сумно над водою,
Чеше довгі коси?“
