Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/153

— 121 —

О-півночі; до схід сонця
Умань затопили,
Затопили, закричали:
„Карай ляха знову!“ ³⁸⁾
Покотились по базару
Кінні Narodowi; ²⁰
Покотились малі діти
І каліки хворі.
Кгвалт і галас. На базарі,
Як посеред моря
Крівавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим.
Кричить у-двох: „Добре, діти!
От-так їх проклятих!“
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксёндза єзуіта
І двох хлопців. „Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки не великі,
Заріж і їх, бо виростуть.
То тебе заріжуть...“
— „Убийте пса! а собачят ³⁹⁾
Своєю заріжу.
Клич громаду! Признавайтесь,
Що ви католики?“
— „Католики... бо нас мати...“
— „Боже мій великий!
Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!“
Зібралась громада.
„Мої діти католики...
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо...
Я присягав, брав свячений

Різать католика...