Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/117

Ця сторінка вичитана
— 85 —
Кобзарь.

Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть волохом, сам не знаю за що.

Запорожець.

Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. А ну лишень, про батька Максима ушкварь.

Гайдамака.

Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець.

А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший — батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче Бохий, не слухай ёго.

Гайдамака.

Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки! або — поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець.

Брехня! співай, старче Божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо — поснемо.4)

Гуртом.

Справді поснемо; співай яку-небудь.

Кобзарь (співає).

Літа орел, літа сизий5)
По під небесами:
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лісами.
Ой літав орел сизий,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлопьята.