Водай не дивитясь, бодай не казати!
Бо за людей сором, бо серце болить.
Гляньте, подивіться: то конфедерати,
Люде, що зібрались волю боронить.
Боронять, прокляті!...4 Будь проклята мати,
І день, і година, коли понесла,
Коли породила, на світ привела!
Дивіться, що роблять у титаря в хаті
Пекельниї діти.
У печі пала
Огонь і світить на всю хату,
В кутку собакою дріжить
Проклятий жид; конфедерати
Кричять до титаря: „Хоч жить?
Скажи, де гроші?“
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили — нема,
Нема ні слова.
„Мало муки!
Давайте приску! де смола?
Кропи ёго! от-так! холоне?
Мерщій же приском посипай!
Що? скажеш, шельмо?... І не стогне!
Завзята бестія! Стрівай!“
Насипали в халяви жару...
„У тімья цвяшок закатай!“
Не витерпів святої кари,
Упав сердега. Пропадай,
Душа, без сповіді святої!
„Оксано, дочко!“ та й умер.
Ляхи задумалися стоя,
Хоч і запеклі.
„Що ж тепер.
Панове ради? Поміркуєм,
Тепер з ним нічого робить.3)
Запалим церкву!“
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/111
Ця сторінка вичитана
— 79 —
