І чи не лїпше-б зробив автор отих непотрібних фантастичних „Досуговъ“, коли-б списав правдиві „досуги“ молодих офіцерів з армії, навіть з ґвардиї. Тим би він зробив дїйсну заслугу перед чадолюбними та еполєтолюбними батьками.
15. Про що-ж я сегоднї запишу в свій журнал? Зовсїм нема про що записати. Анї нїчогісенько такого, щоб хоч трохи переходило за межи монотонного життя щоденного. Сегоднї вранцї почав я малювати патрет Бажанова чорним і білим олівцем, на городї в кирґізській кибітцї.[1] Осьвітленнє прегарне і я охоче взяв ся до роботи; та чорт принїс приятельку, вона й перешкодила. Я загорнув патрет і вийшов з кибітки. Приятелька не втерпіла, щоб не зазирнути одним оченятком на роботу і знайшла повну похожість, коли-б, мовляв, рот да ніс були меншими. Не вдовольнившись власним судом, вона спитала у покоївки: яка у неї думка? спитала і у свого фаворита Молчалина.[2] Се вже мене занадто розлютило і я, не попрощавшись, пішов до фортецї. Тут побачив пяну офіцию. Салдатам роздавали платню; менї те-ж дали. Я віддав ті гроші своєму, тодї ще тверезому „дядькови“ і казав єму пошити менї з підбійного полотна торбу на дорогу. Потім зайшов до Мостовського, вислухав втрейтє вже з новими додатками історию про сподїваного зятя і єго тестя; випив чарку горілки і вернув ся на город. Пообідав, а по обідї, добрим звичаєм батьків заснув годин за дві та на тому й скінчив 15 день червня. Про вечір зовсїм нїчого записати.
16. Сегоднї недїля. Ночував я на городї. Вранцї був у фортецї. Дощ не дав вернути ся на город і я лишив ся обідати у Мостовського. На всю залогу Мостовський оден єдиний чоловік, що я люблю і шаную. Він не любить пащиковання, не верхогляд; людина справна, ретельна і до височезного щабля
